План “Г”

2020

План: Сцена 1 Акт 1 — Перша зустріч Сцена 2 Акт 2 — Закоханість. Ейфорія. Недомовленість. Сцена 3 Акт 3 — Досягнення бажаного Сцена 4 Акт 4 — Усвідомлення ⸻ Акт 1. Перша зустріч 19:40 Мені знадобилося рівно 20 хвилин, щоб закохатися. Рекордний час — щоб також переконати себе, що ніяких більше стосунків і інтриг. Його зовнішність мене бісить. Жахливо. Очевидно — підарас у всіх сенсах. Приїхав без запізнення… здається. Не пам’ятаю. Засікаємо 20 хвилин… Щось кольнуло. Наче хтось гепнув мене палицею по голові. Бам, бам, БАМ, БАМ! БАМ!!! БАМ!!!!!!! Я почала складати свій план. Винаходити алгоритми, як узяти його в руки — у всіх сенсах цієї фрази. А потім відпустила цю думку. Наступні 20 хвилин я вже не гралася з вогнем — я просто пхала язик просто у вогнище, паралельно засовуючи розпечене вугілля собі в ліву ніздрю. Минуло трохи більше пів години — і я вже їхала в таксі до нього. — Алло… Марина… Привіт… Ти спиш? (кажу я, із пропаленою ніздрею і десятками нових опіків)… Я знаю його кілька годин, але, здається, я закохалась… Згадую швейцарський ніж, подряпину на нозі біля сідниці. Лежу, дивлюся у чуже вікно. Машини. Уже скоро світатиме, а я боюсь дихати голосно, щоб не розбудити його. Бля. Не дай Боже знову. За вікном чути скрегіт залізних грабель для листя. Нетипово для мене — під моїм будинком двірник користується механічною дуйкою. Коротше, мене, як завжди, нудить. Треба їхати додому. Прощавай, двірнику. Прощай… ей… як тебе там… чувак… якому я віддам себе всю. ⸻ Акт 2. Закоханість. Ейфорія. Недомовленість. Звісно ж, я не закохалася… Я просто думала про нього щоразу, коли моргала. Ця напівтемрява між морганнями нагадувала його кімнату. І все, здавалось би, нічого особливого. Я продовжувала продумувати свій план наступу. У голові вже чітко сформована контратака. План геніальний, але приречений на провал. План «ГУДЗОВСЬКИЙ». План «Г» — це план повного провалу. Але я вірила в нього до останнього. За моїми підрахунками, вже за два тижні ми поїдемо разом у відпустку й заплануємо вечерю з його батьками. Ми ще кілька разів бачилися. У нього, здається, справ не було зовсім. А я, як погоджувалась на все і будь-коли, так і залишаюсь вседоступною. Про ейфорію скажу мало. Мені чудово. Наче це «чудово» — частина мого тіла, якою я мастурбую. Воно — найм’якше, завжди потрібної форми, завжди поруч. Хочу — бери. Побачимось — давай. Тільки поцілунки були без дозволу. Я навіть забула, що в його двірника залізні граблі замість пластикової дуйки. Одне хотіла змінити — його. Усього його хотіла змінити. І, звісно, хотіла сексу. Хоч моя ейфорія вже набрала форми найкращої у світі гумової палки, але не палки мені хотілось. Я благала Бога замінити гумову палку на нього. А загалом — я щаслива! Але! Я не закохалася. Мені достатньо лише перестати моргати, щоб не згадувати про нього. Усе йде за планом, здається. ⸻ Акт 3. Досягнення бажаного Усе йшло за планом — але з точністю навпаки. Я страшенно зла. Вирішила діяти радикально — не відповідати. Забути про його існування. Стерти все, що було між нами. Згадую, що між нами нічого й не було, але вирішую стерти навіть це «нічого» — дотерти до дір, так, щоб воно більше ніколи не з’явилось. Чому моє «бажане» настільки недосяжне? Чому «бажане» залишається бажаним — тільки вдвічі сильніше? Я вирішила ображатись. На кожне його слово. Мій шах і мат — це постріл із дитячого бластера просто йому в ногу. Наповал! Ще кілька пострілів у ногу — і він мій! Благаю, попади!! Постріл повз — і я в ціль! Він мій. Моєму щастю немає меж! Куди їдемо? До тебе? Ти сильний у ліжку? Боже, ти мій, а я — переможниця! Ти уявляєш, що буде далі?? А як ти думаєш? А як ти думаєш? А як ТИ думаєш??? А КАК ТЫ ДУМАЕШЬ???? Ти?? Чим ти зайнятий завтра? Побачимось? Я тебе вже отримала — звісно, побачимось. Ми роз’їхалися по домівках. Акт 4. Усвідомлення Він — на моєму повідку. Запросила погуляти — зайнятий. Запросила вдруге — вільний! Пф, звісно, вільний — він же мій! 19:00. Музика — моя улюблена. Звісно, я ж головна. Завжди. Червоне сухе. Я маю право навіть не питати дозволу поїхати з ним — що я, власне, й роблю. У моєму дитячому пістолеті закінчились патрони. Вони мені вже й не потрібні. Ціль поранена. Ціль — убита. З ним у ліжку затишно. Я відчуваю його ногу між своїми. Якщо це взагалі можна назвати ногою. Його тіло вже не схоже на чоловіка… Скоріше — блідо-рожевий, після вина, хрест із заокругленими краями. Обличчя є, але волосся на ньому немає. Випинає губи, щоб поцілувати мене… все, як я хотіла. Приймає будь-яку позу, яку я забажаю. Бля. І мене вже не нудить. Двірник помер. Граблі списані як непридатні. Вид із його вікна вже нагадує щось рідне, а звуки ззовні — мелодичніші. Я приїхала додому на таксі за власний рахунок після насиченої з ним ночі. Я молилась на нього. Щогодини уявляла, наскільки глибоко він у мені. Я мріяла саме про той сценарій, який кілька годин тому здійснився. Лежачи у темряві, в повній самоті, вже вдома, я поставила собі лише одне запитання: — НАХУЯ Я СТАРАЛАСЬ?